33. Види часу відпочинку.

Час відпочинку – це час протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на власний розсуд.

Чинним законодавством про працю передбаченні такі види відпочинку:

1. Перерви в робочому дні (для відпочинку і харчування);

2. Щоденний (міжзмінний) відпочинок;

3. Щотижневий безперервний відпочинок;

4. Щорічні не робочі (святкові) дні;

5. Щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Тривалість цієї перерви становить не більше двох годин (стаття 66 КЗпП). Вона не включається в робочий час і повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Відповідно до них тривалість перерви становить від 30 хвилин до однієї години. На безперервних виробництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин. На тих роботах де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. Разом з тим існують перерви, які включаються в робочий час. Це безпосередньо: 1) перерви матерям, які мають дітей віком до півтора року, для годування дитини; 2) перерви робітникам і службовцям, які працюють на відкритому повітрі в холодну пору року або в закритих не опалюваних приміщеннях, для обігріву і відпочинку; 3) перерви вантажникам.

Тривалість безперервного щотижневого безперервного відпочинку повинна бути менш як 42 години. Робота у вихідні дні забороняється.

Залучення окремих робітників і службовців до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету і тільки у виняткових випадках, що зазначені законодавством. Такими випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайної усунення її наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного або громадського майна; виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить в подальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів; виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого составу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у вихідні дні проводиться за письмовим наказом власника або уповноваженим ним органом. Робота у вихідний день може компенсуватися, за угодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.

До щорічних неробочих (святкових)днів відносяться:

1 січня – Новий Рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День перемоги;

28 червня – День конституції України;

24 серпня – День незалежності України;

Робота також не проводиться у дні релігійних свят:

7 січня – Різдво Христове;

один день (неділя) – Пасха (Великдень);

один день (неділя) – трійця.

За поданням релігійних громад і інших конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують ці релігії, може бути надана відпустка не більше 3 днів на рік з подальшим їх відпрацюванням.

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Законодавством передбачені такі види відпусток:

1. щорічні відпустки: основна і додаткова ( не менше 24 календарних днів – основна і додаткова за роботу із шкідливими і важкими умовами праці і за особливий характер праці);

2. додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3. творчі відпустки;

4. соціальні відпустки ( у зв’язку з вагітністю і пологами; за доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей);

5. відпустка без збереження заробітної плати;

6. інші види відпусток, встановлених законодавством, угодами (генеральна, галузева, регіональна), колективним і трудовим договором.