8. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Правочини.

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних право­відносин є юридичні факти — факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинен­ня цивільних правовідносин.

Юридичні факти поділяють на факти дії та факти події.

Юридичні факти-дії — такі юридичні факти, які породжу­ють, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини вна­слідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-дії поділяють на правомірні та неправо­мірні.

Правомірні юридичні акти-дії — це діяння, що відповіда­ють вимогам законодавства. До них, зокрема, належать:

• юридичні акти;

• юридичні вчинки;

Неправомірні юридичні акти-дії — це діяння, що порушу­ють приписи законодавства, наприклад, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов'я­зань, безпідставне збагачення, зловживання правом тощо.

Юридичні факти-події — такі юридичні факти, які пород­жують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, не­залежно від волі фізичних чи юридичних осіб.

З огляду на специфіку цивільного права, одним із найпо­ширеніших юридичних фактів є правочин. Під правочином слід розуміти дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин має такі основні ознаки:

1. це вольовий акт;

2. це правомірна дія, що вчинена відповідно до вимог закону;

3. він спрямований на виникнення, припинення чи зміну ци­вільних правовідносин, внаслідок вказівки на це в законі.

Залежно від різноманітних ознак, є декілька основних кла­сифікацій правочинів.

1. Залежно від кількості осіб, вираження волі яких необхідно та достатньо для укладення правочину:

   • односторонній — це правочин, для вчинення якого достат­ньо волі однієї особи, наприклад, прийняття спадщини, ого­лошення конкурсу тощо;

   • двосторонній — це правочин, для вчинення якого потрібно узгодження волі двох осіб (зустрічної та такої, що збігається).

   • багатосторонній — це правочин, для вчинення яких по­трібно узгодження волі більше ніж двох осіб, наприклад договір про сумісну діяльність.

Двосторонні та багатосторонні правочини називають дого­ворами. Тому кожен договір є правочином, проте не кожен правочин є договором.

2. Залежно від того, чи має правочин на меті відплатність:

• відплатний — правочин, в якому одна сторона за виконан­ня нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкоду­вання, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо.

• безвідплатний — правочин, в якому майнового відшкоду­вання або іншого зустрічного надання за виконане зобов'я­зання не передбачено, наприклад договір позички.

3. Залежно від моменту виникнення правочину:

• консенсуальний — правочин, який вважається укладеним із моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами, наприклад, купівля-продаж, підряд;

• реальний — правочин, для якого досягнення домовленості є недостатнім, моментом його укладення вважають момент фактичного виконання дій, наприклад, позика, перевезення, дарування.

4. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності:

• каузальний — правочин, із якого чітко зрозуміло, яка пра­вова мета, і недотримання цієї умови тягне недійсність пра­вочину;

• абстрактний — правочин, в якому його мета (підстава) є юридично не важливою, наприклад вексель.

Окремо слід виділяти також умовні правочини, за якими виникнення цивільних правовідносин залежить від якої-небудь обставини (дії чи події), що може настати чи не настати в майбутньому. Основною характерною ознакою умовного пра­вочину є невизначеність на момент його укладення того, чи настане вказана обставина, чи ні, та об'єктивна можливість її настання. Правочин може бути укладено з:

• відкладальною умовою, тобто, якщо сторони поставили мож­ливість виникнення правовідносин у залежність від настан­ня умови;

• скасувальною умовою, тобто, якщо сторони поставили мож­ливість припинення правовідносин у залежність від настан­ня умов.