logo
Kompleksnij_zvedenij_1

20. Речові права на чуже майно.

Цивільне законодавство зазначає, що до речових прав на чу­же майно належать:

Однак законом може бути встановлено інші речові права на чуже майно. Тому особа, яка має речове право на чуже майно, має право на його захист, у тому числі і від власника майна (гл. 29 ЦК).

Право володіння як речове право виникає на підставі дого­вору з власником або особою, якій майно було передано влас­ником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Володіння може бути законним та незаконним. Законне во­лодіння має спиратись на будь-яку правову підставу (юридич­ний титул), і його наявність презюмується. Незаконне володін­ня не спирається на жоден юридичний титул. Незаконне воло­діння поділяють на добросовісне (якщо володілець не знав та не повинен був знати, що здійснює незаконне володіння) та недобросовісне (якщо володілець знав чи повинен був знати, що здійснює незаконне володіння).

Право володіння припиняється у разі:

  1. відмови володільця від володіння майном;

  2. витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

  3. знищення майна;

  4. в інших випадках, встановлених законом.

Право користування чужим майном (сервітут) може бу­ти встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду щодо земельної ділянки та інших природних ресурсів (зе­мельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задово­лення потреб інших осіб (особистий сервітут).

Земельний сервітут — це право власника чи землекорис­тувача земельної ділянки на обмежене відплатне чи безвідплат­не користування чужою земельною ділянкою.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду на велосипеді чи транспортному засобі через чужу земельну ділян­ку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, мож­ливості встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд тощо.

Емфітевзис як право користування чужою земельною діля­нкою полягає у тому, що воно виникає за договором між влас­ником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання ко­ристуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарсь­ких потреб (далі — землекористувач). Його може бути надано фізичним та юридичним особам на підставі відповідного рішення органів державної влади, які мають право надавати земельні ділянки у користування на умовах, визначених зе­мельним законодавством.