22. Поняття робочого часу та його види.

Обов’язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу.

Робочим часом є час, протягом якого робітник чи службовець відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати на місці виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу.

Згідно до ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівника не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладанні колективного договору можу встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1. для працівників віком від 16 до 18р.- 36 годин на тиждень, а для осіб віком від15 до 16 років (учнів від 14 до 15 р., які працюють в період канікул) – 24 години;

2. для працівників , зайнятих на роботі зі шкідливими умовами праці – не більше як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджений в порядку встановленому законодавством.

Згідно із ст. 52 КЗпП для працівників встановлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, при якому тривалість щоденної роботи 9зміни), визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профкомом підприємства, установи, організації.

На тих підприємствах, установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. У такому разі тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин – за тижневої норми 36 годин, 4 години – за тижневої норми 24 години.

П’ятиденний чи шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілкою з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу з місцевою Радою народних депутатів.