10. Нікчемні та оспорювані правочини.

Недотримання умов дійсності правочину, як правило, тягне його недійсність. Недійсність правочину означає, що цей правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Розрізняють абсо­лютну недійсність (нікчемність) та відносну недійсність (оспорюваність) правочинів. Абсолютно недійсним (нікчемним) вважається правочин, якщо його недійсність встановлено за­коном. У цьому разі визнано судом такого правочину недійс­ним не вимагається. Однак у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійс­ним. Відносно недійсним (оспорюваним) є правочин, недійс­ність якого прямо не встановлено законом, проте одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійс­ність на підставах, встановлених законом. В цьому разі не­дійсність правочину встановлюється судом.

Наслідком визнання правочину недійсним є покладення на сторін обов'язку повернути другій стороні в натурі все, що во­на одержала на виконання цього правочину (двостороння рес­титуція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема то­ді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.