5. Державне регулювання якості продукції, робіт послуг.
Суспільно-політичний рух на захист споживача (консьюмеризм — від англійського consumer — споживач, консьюмеризм — споживчий рух) виник наприкінці XIX століття. Визнання ця соціально-економічна і політико-правова концепція отримала в період між двома світовими війнами, проте відображення в законодавстві зарубіжних держав знайшла тільки в 60-х роках XX століття. До того споживачі не мали спеціальних способів захисту своїх прав та інтересів; окремі норми, які мали на меті захистити покупців, наймачів та ін., перебували у складі таких галузей права, як цивільне, адміністративне, торговельне та кримінальне.
В умовах посилення монополізації економіки стало очевидним, що споживач є незахищеною стороною у взаємовідносинах з підприємцями. Ця проблема пов'язувалась також зі створенням могутньої рекламної індустрії та розвитком засобів масової інформації, зростанням обсягів виробництва предметів довгострокового користування, використанням хімічних продуктів, синтетичних та інших штучних матеріалів, розвитком інституту споживчого кредиту з високими ставками.
Термін «споживач», який використовується в літературі, на практиці і в законодавстві, за своїм змістом набагато ширше за такі традиційні поняття, як «покупець», «наймач», «замовник» тощо.
Кого слід вважати «споживачем»? Звертаючись до законодавства іноземних держав, можна зазначити, що далеко не скрізь поняття «споживач» отримало легальне визначення. В ряді країн (Франція, Бельгія, Данія, Великобританія) термін «споживач» використовується в законодавстві без будь-яких дефініцій. У багатьох інших державах цей термін уведений в обіг судовою практикою і доктриною. Часто він набуває соціально-економічного або просто техніко-утилітарного змісту. «Всі ми — споживачі», — пише іспанський дослідник Е. Поло.
Споживачем визнається непрофесіонал, який придбає товари та послуги для задоволення особистих потреб. Таким чином, критерієм, який вирізняє споживача, є його непрофесіоналізм: він придбає товари і послуги з метою особистого користування, а не для подальшої переробки або продажу. Мова йде, перш за все, про фізичних осіб — споживачів товарів і послуг. Однак у Статуті захисту споживачів, затв. Європейською радою в 1973 p., до споживачів вперше були віднесені не тільки фізичні, але й юридичні особи, які придбають товари і послуги з метою особистого користування.
Таким чином, ані в законодавстві, ані на практиці не склалось єдиної інтерпретації поняття «споживач», що, безперечно, негативно відбивається на захисті інтересів споживачів, оскільки не завжди є можливість визначити, хто є «непрофесіоналом», а хто — особою, яка придбає товар для ведення підприємницької діяльності.
У розвинених країнах і країнах, що розвиваються, законодавство із захисту прав споживачів або повністю базується, або значною мірою враховує основний міжнародно-правовий документ у цій галузі — підготовлені економічною і соціальною радою 00Н (ЕКО-СОС) Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, які були схвалені Генеральною Асамблеєю 00Н резолюцією від 9 квітня 1985 p. № 39/248.
До основних прав споживачів Керівні принципи віднесли:
право на безпеку товарів;
право на інформацію;
право на вибір товарів;
право на виявлення своїх думок;
право на задоволення основних потреб;
право на відшкодування шкоди;
право на освіту;
право на здорове навколишнє середовище. Відтоді означені права споживачів отримали міжнародне визнання і законодавче закріплення, були визнані розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Держави стали закріплювати їх у своїх національних законодавствах. Поступово такі норми, відокремившись за особливими ознаками регулювання суспільних відносин, стали формуватися в окрему групову сукупність, яка одержала назву споживчого права.
Беручи до уваги інтереси і потреби споживачів у всіх країнах, особливо в країнах, що розвиваються, і враховуючи, що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів, а також важливість сприяння справедливому, рівноправному та стійкому економічному і соціальному розвитку, Керівні принципи своєю метою визнали:
• сприяння країнам у встановленні і подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів;
• сприяння створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольнити потреби та запити споживачів;
• заохочення високого рівня етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний із виробництвом та розподілом товарів і послуг для споживачів;
• сприяння країнам у боротьбі з діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, що негативно відбивається на споживачах;
• сприяння створенню незалежних груп споживачів;
• розширення міжнародного співробітництва в галузі захисту інтересів споживачів;
• заохочення створення ринкових умов, які надають споживачам більший вибір за нижчої ціни.
В силу затвердженої Генеральною Асамблеєю 00Н резолюції держави — члени 00Н зобов'язались провадити активну політику захисту прав споживачів з урахуванням Керівних принципів. Кожна держава має визначити свої особисті першочергові завдання в цій сфері, узгоджуючи їх з конкретними, притаманними цій державі економічними і соціальними умовами та запитами населення.
Керівні принципи також передбачають забезпечення:
• захисту споживачів від шкоди їх здоров'ю і безпеці;
• сприяння економічним інтересам споживачів і захисту їх інтересів;
• доступу споживачів до відповідної інформації, необхідної для компетентного вибору відповідно до індивідуальних потреб;
• освіти споживачів;
• наявності ефективних процедур розгляду скарг споживачів;
• свободи створювати споживацькі та інші відповідні групи або організації, можливості таких організацій висловлювати свою думку в процесі прийняття рішень, які зачіпають їх інтереси".
Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p. заклала основоположні принципи побудови незалежної Української держави, її соціально-економічної та правової систем.
Відповідно до Декларації Верховною Радою України 3 серпня 1990р. було прийнято Закон «Про економічну самостійність Української РСР»; у якому визначалися мета і основні принципи економічної самостійності України, механізм регулювання соціально-економічних відносин, організації фінансово-бюджетної системи тощо. Водночас постановою Верховної Ради України «Про реалізацію Закону Про економічну самостійність Української РСР» Раді Міністрів України доручалося підготувати проекти законодавчих актів, зокрема про захист прав споживачів.
З огляду на визнання Україною затверджених Генеральною Асамблеєю 00Н принципів у травні 1991 p. Верховна Рада України прийняла Закон «Про захист прав споживачів». А в липні 1992 p. був створений Державний комітет у справах захисту прав споживачів, завданням якого були розробка і втілення в життя державної політики із захисту прав споживачів. У липні 2000 p. відповідно до Указу Президента України № 926/2000 «Про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України» новостворений Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України став правонаступником ліквідованого Державного комітету України у справах захисту прав споживачів.
15 грудня 1993 p. була прийнята, а 15 січня 1994 p. набрала чинності нова редакція Закону України «Про захист прав споживачів». Поряд із цим діє ряд інших нормативних актів, які регламентують відносини продавця і споживача. Необхідно зазначити, що Закон України «Про захист прав споживачів», як й інші нормативні акти з питань захисту прав споживачів, поширюється на всі підприємства, які обслуговують населення, торгівельні підприємства, підприємства сфери послуг, підприємства, які виконують роботи, підприємства побутового обслуговування, підприємства громадського харчування. Тобто законодавством урегульовано всі випадки, де громадянин є споживачем (особою яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб).
Закон України «Про захист прав споживачів» поширюється на всіх споживачів, які знаходяться на території України під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних побутових потреб. Відповідно до його положень споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник, виконавець). Придбаний товар (робота, послуга) має бути якісний та безпечний для життя і здоров'я кожної людини.
Закон України «Про захист прав споживачів» визначив нові принципові підходи до врегулювання відносин за участю громадян — покупців, замовників товарів, робіт та послуг. Ним передбачено цілу систему способів захисту прав громадян-споживачів. У (цьому ж Законі набуло спеціального юридичного значення поняття «споживач». Так, у преамбулі цього Закону зазначається, що ним регулюються відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і ви-готівниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлюються права споживачів та визначається механізм реалізації державного захисту їх прав. При цьому споживачем визнається громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
Законом визначаються також спеціальні умови щодо зобов'язаної перед споживачем сторони (виготівника, виконавця, продавця). Такою зобов'язаною стороною визнається підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації, виконують роботи або надають послуги, реалізують товари за договором купівлі-продажу. Це означає, що суб'єктами відносин, врегульованих Законом «Про захист прав споживачів», може бути лише певне коло уповноважених і зобов'язаних осіб.
Даючи характеристику Закону України «Про захист прав споживачів», необхідно зупинитися на розділі II — «Права споживачів та їх захист». Норми, вміщені в цьому розділі, є далеко не однорідними за своїм праворегулюючим значенням. Ці норми умовно можна поділити на:
• організаційно-правові, які визначають повноваження органів державної виконавчої влади, обов'язки і відповідальність службових осіб органів у справах захисту прав споживачів та їх правовий захист (ст. ст. 5, 6, 7, 9, 10 Закону);
• правовстановлюючі норми, які визначають права споживачів — переддоговірні, договірні та права у разі порушення умов договору (ст. ст. З, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 19, 20 Закону);
• правозобов'язуючі норми, які зобов'язують продавців, виконавців, виготівників забезпечити дотримання певних вимог щодо якості товарів (послуг, робіт), безпеки, гарантійних термінів до вступу в договірні відносини із споживачами (ст. ст. 12, 13 Закону);
• праворегулюючі норми, які регулюють відносини, що виникли між продавцями (виконавцями) і покупцями (замовниками) як сторонами договору та визначають правові наслідки порушення прав споживачів (ст. ст. 14, 15, 17, 20, 23 Закону);
• правозахисні норми, які встановлюють організаційно-процесуальні способи захисту порушених прав споживачів (ст. ст. 8, 9, 24 Закону).
Такий поділ правових норм сприяє раціональному застосуванню, а також подальшому структурному вдосконаленню законодавства про захист прав споживачів.
У розділі III, що складається з двох статей, законодавець визнав за громадянами право з метою захисту своїх законних прав та інтересів об'єднуватися у громадські організації та визначати їх повноваження.
Закон України «Про захист прав споживачів» є спеціальним комплексним законодавчим актом, який містить особливі методи і способи захисту прав споживачів. Ці особливості, насамперед, полягають у встановленні, крім звичайних, ще і додаткових гарантій реалізації споживачами своїх прав та додаткових обов'язків і підвищеної відповідальності зобов'язаних відносно споживачів осіб. Тому вкрай важливо правильно визначати зміст тих чи інших відносин, що виникли, з метою встановлення правомірності поширення на них дії Закону України «Про захист прав споживачів».
До системи споживчого права як комплексного цивільно-правового інституту, крім Закону України «Про захист прав споживачів», належать інші законодавчі акти чи окремі їх норми у сфері торговельного та інших видів побутового обслуговування населення. Такими є, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 p. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів», Порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки Їх якості та Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунку із споживачами за надані послуги і реалізовані товари, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 p. № 215, Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. № 108; Правила продажу продовольчих товарів, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 28 грудня 1994 p. № 237, Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 p. № 37, Правила продажу непродовольчих товарів, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 27 травня 1996 p. № 294 та інші нормативні акти.
Важливе значення для споживчого права мають закони України від 7 червня 1996 p. № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції», від 3 липня 1996 p. № 270/96-ВР «Про рекламу» та інші нормативні акти, які містять окремі норми, що прямо чи опосередковано сприяють захисту прав споживачів.
Нормам Закону України «Про захист прав споживачів» та інших законодавчих актів у цій сфері правового регулювання притаманні певні спільні критерії, що дозволяє розглядати їх самостійну сукупність, яка може бути визнана комплексним цивільно-правовим інститутом.
Як відомо, юридична наука поділяє всю правову систему на відповідні частини, що одержали назву галузей права, кожна з яких покликана забезпечувати тому чи іншому виду суспільних відносин певний юридичний режим правового регулювання'. При цьому в основу розмежування окремих галузей права вчені, як правило, покладають предмет і метод правового регулювання. Поняття предмета правового регулювання дає уявлення про те, що саме (яку сукупність суспільних відносин) регулює ця галузь права, а поняття методу — як (якими засобами, способами) держава здійснює нормативний вплив на суспільні відносини.
Аналізуючи ж норми споживчого права, неважко помітити відсутність у ньому цих характерних для галузі права ознак. По-перше, норми споживчого права не дають повного регулювання відносин між торговельними підприємствами (громадянами-підприємцями), виготівниками та виконавцями робіт та послуг і громадянами-споживачами. Значна частина цих відносин регулюється норами цивільного права.
По-друге, для споживчого права характерне правове регулювання за допомогою методів правового регулювання різних галузей права (цивільного, адміністративного та ін.).
По-третє, за своїм функціональним призначенням споживче право спрямоване на пільговий захист лише певної категорії суб'єктів цивільних правовідносин — громадян-споживачів, що само по собі усуває дію цивільно-правового методу юридичної рівності сторін.
Споживче право не може бути визнане і самостійним галузевим правовим інститутом, оскільки його норми не містять завершеного правового регулювання відповідної частини суспільних відносин. Юридичною наукою обгрунтоване існування також змішаних, міжгалузевих комплексних правових інститутів. Споживче право, яке містить значну кількість цивільно-правових норм, все ж є підстави визнати міжгалузевим (цивільно-адміністративним) комплексним правовим інститутом.
Звичайно, споживче право існує в структурі права України не само по собі, оскільки його зовнішній прояв реалізується у відповідній системі законодавства. Що ж стосується споживчого права, то його структурі адекватно відповідає лише Закон України «Про захист прав споживачів». Переважна ж більшість інших законодавчих та нормативних актів містять незначну кількість норм, що стосуються споживчого права. За своїм змістом вони є або цивільно-правовими або адміністративно-правовими. Тому споживче законодавство є комплексним законодавством, у якому значна частина правових норм має цивільно-правовий характер. У свою чергу правові норми комплексного законодавства, які регулюють певну категорію відносин у сфері захисту прав споживачів (покупців товарів, замовників робіт, послуг) утворюють нормативне джерело функціонування відповідного комплексного інституту споживчого права.
Безперечно, основним у системі споживчого законодавства є Закон України «Про захист прав споживачів», норми якого формують зміст інституту споживчого права. Саме ним встановлюються визначальні принципи правового регулювання відносин за участю громадян-споживачів, а також окреслюються соціальне необхідні потреби і юридичне допустимі межі їх пільгового захисту. Норми інших законів, зокрема про захист від недобросовісної реклами, про запобігання монополізму, лише прямо чи опосередковано спрямовуються на сприяння реалізації споживачами своїх прав.
Особливе значення в системі споживчого законодавства посідають норми Цивільного кодексу УРСР, які встановлюють правила укладення договорів купівлі-продажу, підряду, схову та інших угод у сфері побутового обслуговування, юридичну відповідальність за неналежне їх виконання чи невиконання. Дотримання громадянином цих правил служить надійною правовою гарантією захисту їх порушених прав як споживачів. Безперечно, в новому Цивільному кодексі мають посісти чільне місце норми щодо захисту прав споживачів. Однак у ньому мають бути вміщені лише норми цивільно-правової належності; адміністративно-правові норми мають знайти своє місце в адміністративному та інших галузях законодавства. При цьому доцільно зберегти Закон України «Про захист прав споживачів», який регулює окрему сферу діяльності і забезпечує захист прав громадян-споживачів засобами різних галузей права. Вказаний Закон є комплексним нормативним актом, і в цьому полягає його позитивне значення.
Важливе значення для захисту прав споживачів мають також Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів та Положення про порядок припинення (заборони) господарюючим суб'єктам відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, затв. постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 p. № 26/95-ВР. Зазначені положення містять широкий спектр адміністративно-організаційних заходів, спрямованих на запобігання порушенням, які так чи інакше призводять до реалізації споживачам неякісних товарів (послуг).
Не можна недооцінювати значення нормативних актів різних міністерств і відомств, зокрема Міністерства економіки України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України, Антимонопольного комітету України. Такі нормативні акти мають юридичну силу лише за умови їх державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, яка здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 p. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
Захист прав споживачів також має здійснюватися відповідно до вимог міжнародного права. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.
З проголошенням Україною незалежності перед державою постала проблема створення власної системи стандартизації, сертифікації, метрології та акредитації, яка могла б працювати в ринкових умовах, а також сприяла б входженню України до структур світової економіки і торгівлі. Нині основні принципи світової торгівлі сформульовані в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоді про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ). За цими угодами кожна країна має право встановлювати власне технічне регулювання в інтересах національної безпеки, запобігання зловживанням, охорони життя, здоров'я та безпеки майна громадян, охорони навколишнього середовища'.
В Законі України «Про захист прав споживачів» та інших законодавчих актах можна виділити певні визначальні принципи, характерні для побудови їх правових норм, серед яких доцільно зазначити такі:
• встановлення державних обов'язкових вимог до якості товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування населення;
• пріоритету законодавчого регулювання над договірним у відносинах між продавцями (виконавцями) та покупцями (замовниками);
• встановлення додаткових обов'язків для продавців (ви-готівників) та привілеєвих прав для споживачів-покупців (замовників) порівняно із загальними засадами цивільного законодавства;
• встановлення спеціальних способів захисту прав споживачів органами у справах захисту прав споживачів та об'єднаннями споживачів, а також спрощеного судового захисту.
Існування цих принципів обумовлене необхідністю посилення захисту безпосередніх споживачів товарів і послуг за сучасних умов бурхливого розвитку науково-технічного прогресу та підприємництва, що нерідко супроводжується випуском неякісних
товарів, в тому числі небезпечних для життя і здоров'я людей. Саме наявність цих принципів у правових нормах дає підстави говорити про формування в Україні комплексного правового інституту споживчого права.
- Навчальний посібник
- Трудове право
- 1. Поняття трудового права. Трудове право як галузь права.
- 2. Система трудового права.
- 3. Джерела трудового права.
- 4. Функції трудового права.
- 5. Працівники, як суб’єкти трудового права.
- 6. Поняття трудових правовідносин, їх елементи і суб’єкти.
- 7. Зміст трудових правовідносин.
- 8. Поняття зайнятості населення.
- 9. Поняття працевлаштування та його правові форми.
- 10. Поняття колективного договору.
- 11. Колективні угоди та їх види.
- 12. Поняття трудового договору та його зміст.
- 13. Строки й форма трудового договору.
- 14. Випробування при прийнятті на роботу. Строки випробування.
- 15. Переведення на іншу роботу у разі виробничої потреби, у разі простою, за станом здоров’я.
- 16. Підстави припинення трудового договору.
- 17. Порядок звільнення з роботи.
- 18. Відсторонення працівника від роботи.
- 19. Порядок оформлення звільнення працівника з роботи.
- 20. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
- 21. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника.
- 22. Поняття робочого часу та його види.
- 23. Режим і облік робочого часу.
- 24. Поняття надурочних робіт.
- 25. Поняття оплати праці.
- 26. Порядок виплати заробітної плати.
- 27. Поняття гарантійних виплат.
- 28. Поняття дисципліни праці і внутрішнього трудового розпорядку.
- 29. Поняття юридичної відповідальності і дисциплінарного проступку.
- 30. Види дисциплінарної відповідальності. Загальна дисциплінарна відповідальність.
- 31. Громадські заходи стягнення і впливу за порушення трудової дисципліни і порядок їх застосування.
- 32. Поняття часу відпочинку.
- 33. Види часу відпочинку.
- 34. Поняття і види відпусток.
- 35. Порядок надання відпусток.
- 36. Поділ та перенесення відпусток.
- 37. Поняття матеріальної відповідальності.
- 38. Підстави і умови матеріальної відповідальності.
- 39. Види матеріальної відповідальності.
- 40. Обмежена матеріальна відповідальність.
- 41. Повна матеріальна відповідальність.
- 42. Підвищена матеріальна відповідальність.
- 43. Порядок відшкодування шкоди.
- 44. Поняття охорони праці за трудовим законодавством.
- 45. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії.
- 46. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань, аварій.
- 47. Поняття трудових спорів та їх класифікація.
- 48. Судовий порядок розгляду трудових спорів.
- 49. Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів).
- 50. Поняття страйку.
- Список літератури
- Цивільне та сімейне право
- Цивільне право, як галузь права.
- 2. Джерела цивільного права. Цивільне законодавство.
- 3. Цивільно-правові відносини.
- 4. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
- 5. Юридична особа, як суб’єкт цивільних правовідносин.
- Порядок виникнення і припинення діяльності юридичної особи.
- Поняття та види об’єктів цивільно-правових відносин.
- 8. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Правочини.
- 9. Умови дійсності правочину.
- 10. Нікчемні та оспорювані правочини.
- 11. Здійснення суб'єктивних цивільних прав і виконання цивільних обов'язків
- 12. Представництво та довіреність.
- 13. Захист цивільних прав та інтересів.
- 14.Цивільно-правова відповідальність.
- 15. Строки та терміни здійснення й захисту цивільних прав і виконання цивільних обов’язків.
- 16.Поняття та види позовної давності. Початок перебігу строків позовної давності.
- 17. Зупинення та переривання строків позовної давності.
- 18. Загальні положення про право власності.
- 20. Речові права на чуже майно.
- 21. Захист права власності та інших речових прав.
- 22. Загальні положення про цивільне зобов’язання.
- 23. Загальні положення про цивільний договір.
- 24. Способи забезпечення виконання зобов’язань.
- 25. Договір купівлі-продажу.
- 26. Договір поставки та договір контрактації сільськогосподарської продукції.
- 28. Особливості договору міни та дарування.
- 29. Договір довічного утримання.
- 30. Договір підряду.
- 31. Загальні положення договору найму (оренди). Позичка.
- 32. Кредит. Договір банківського вкладу та банківського рахунку.
- 33. Договір позики. Факторинг. Договір позики
- Договір факторингу
- 34. Безготівкові розрахунки.
- 35. Договір доручення.
- 36. Договір комісії.
- 37. Договір зберігання.
- 38. Договір страхування.
- 39. Договір перевезення.
- 40. Право інтелектуальної власності. Авторське право та суміжні права.
- 41. Право промислової власності.
- 42. Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання. Житловий фонд та його види.
- 43. Договір житлового найму. Порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов.
- 44. Загальні положення про спадкування.
- 45. Спадкування за заповітом.
- 46. Спадкування за законом.
- 47. Оформлення та охорона спадкових прав.
- 48. Поняття шлюбу та його реєстрація. Недійсність шлюбу.
- 49. Права та обов’язки подружжя по утриманню. Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання. Шлюбний договір.
- 50. Право особистої приватної та спільної сумісної власності подружжя.
- Список літератури
- Цивільний процес
- 2. Склад суду. Відводи.
- 3. Учасники цивільного процесу. Поняття, ознаки, правовий стан.
- 4. Треті особи у цивільному процесі.
- 5. Процесуальне правонаступництво.
- 6. Поняття доказів.
- 7. Види процесуальних строків.
- 8. Поняття про судові виклики і повідомлення.
- 9. Види судових витрат.
- 10. Процесуальний примус.
- 11. Наказне провадження.
- 12. Позовне провадження.
- 13. Порядок пред’явлення позову. Форма і зміст.
- 14. Провадження у справі до судового розгляду.
- 15. Судовий розгляд.
- 16. Окреме провадження.
- 17. Порядок допиту свідків.
- 18. Дослідження письмових та речових доказів.
- 19. Фіксування цивільного процесу.
- 20. Судові рішення, їх види, зміст.
- 21. Порядок заочного розгляду справи.
- 22. Апеляційне провадження.
- 23. Касаційне провадження.
- 24. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших організацій.
- 25. Судовий контроль за виконанням судових рішень.
- Список літератури
- Організація роботи з кадрами
- 1. Поняття кадрів і їх класифікація.
- 3. Планування роботи з кадрами.
- 4. Облік та звітність з кадрів.
- 7. Проблема адаптації кадрів
- 8. Планування трудового шляху особи.
- 9. Психологічна підготовка кадрів до нововведень.
- 10. Навчання і підвищення кваліфікації працівників.
- 11. Зміст підготовчої роботи, що передує атестації керівників, інженерно-технічних працівників і службовців.
- 12. Мета, завдання і порядок проведення атестації працівників.
- 13. Кадровий резерв: формування та підготовка.
- 14. Плинність кадрів: аналіз причин та методи попередження.
- 15. Комплектування штатів підприємства.
- 16. Управління трудовими відносинами. Стилі керівництва.
- 17. Класифікація кадрових документів та вимоги до їх ведення.
- 18. Автоматизована система управління кадрами.
- 19. Основи проектування кадрової служби.
- 20. Прийняття та просунення по службі державного службовця.
- Список літератури
- Організація юридичної служби
- 1. Правова робота в господарській діяльності. Суб’єкти правової роботи на підприємствах.
- 2. Правовий стан юридичної служби.
- 3. Структура і керівництво юридичною службою.
- 4. Кваліфікаційна характеристика співробітників юридичної служби.
- 5. Планування роботи та діловодство юридичної служби.
- 6. Поняття і зміст договірної роботи.
- 7. Загальний порядок виконання договірної роботи.
- 8. Поняття, зміст, та значення господарського договору.
- 9. Умови та загальні принципи виконання господарських договорів.
- 10. Поняття та загальні положення організації претензійної роботи.
- 11. Організація і ведення позовної роботи.
- 12. Роль юридичної служби у зміцненні законності на підприємстві.
- 13. Основні напрямки роботи юридичної служби щодо забезпечення дотримання трудового законодавства і зміцнення трудової дисципліни.
- 14. Участь юридичної служби в охороні природного навколишнього середовища.
- Список літератури
- Аграрне право
- 1. Поняття та особливості аграрних правовідносин.
- 2. Земельні права суб'єктів аграрного підприємництва.
- 3. Правове становище селянських (фермерських) господарств.
- 4. Правове регулювання оплати праці в сільськогосподарських підприємствах.
- 5. Правове регулювання соціального страхування і пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств.
- 6. Поняття і особливості кредитування виробників сільськогосподарської продукції.
- 7. Поняття та сутність виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.
- 8. Державне с/г підприємство як суб’єкт майнових прав.
- 9. Правове регулювання здійснення іноземних інвестицій в апк
- 10. Поняття і види джерел аграрного права
- 11. Особливості правосуб'єктності агропромислових, агроторговельних та інших об'єднань, комбінатів.
- 12. Суб'єкти зовнішніх аграрних правовідносин в агропромисловому комплексі.
- 13. Правове регулювання лізингових операцій в зовнішньоекономічній діяльності суб'єктів агробізнесу.
- 14. Поняття корпоративного права управління акціонерів-учасників в агрогосподарських товариствах.
- 15. Право власності селянського (фермерського) господарства на землю, майно, кошти, вироблену продукцію, одержані прибутки (доходи).
- 16. Порядок утворення, управління, реорганізації та ліквідації сільськогосподарського підприємства.
- 17. Повноваження правління колективного сільськогосподарського підприємства
- 18. Земельні права суб'єктів аграрного підприємництва.
- 19. Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права.
- 20. Дисциплінарна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств різних форм власності за скоєння дисциплінарного проступку.
- Список літератури.
- Правові основи підприємницької діяльності
- 1.Методи господарського права
- 2. Форми і засоби стимулювання розвитку підприємництва.
- 3. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.
- 4. Припинення діяльності субєктів підприємнмцької діяльності.
- 5. Державне регулювання якості продукції, робіт послуг.
- 6.Товариство з обмеженою відповідальністю.
- 7. Повне товариство.
- 8. Види господарських об'єднань
- 9. Поняття ринку цінних паперів, принципи його побудови та місце в структурі ринку фінансових відносин.
- 10. Страхування відповідальності.
- 11. Правове становище об’єднань суб’єктів підприємницької діяльності.
- 13. Поняття і види господарських товариств.
- 13. Установчі документи. Порядок їх прийняття.
- 14. Поняття і види акціонерних товариств.
- 15. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.
- 16.Поняття і види відповідальності
- 17. Підстави відповідальності
- 18. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічної діяльності.
- 19. Способи приватизації
- 20. Правове регулювання сертифікації продукції, робіт, послуг.
- Задачі Трудове право Задача 1
- Задача 5
- Задача 6
- Задача 7
- Задача 8
- Задача 26
- Задача 27
- Задача 28
- Цивільне та сімейне право Задача 1
- Задача 3
- Задача 4
- Задача 5
- Задача 6
- Задача 7
- Задача 8
- Задача 9
- Задача 10
- Задача 11
- Задача 12
- Задача 13
- Задача 14
- Задача 15
- Задача 16
- Задача 22
- Задача 23
- Задача 24
- Задача 25
- Задача 26
- Аграрне право
- Задача 3
- Задача 5
- Задача 7
- Задача 9
- Задача 10
- Правові основи підприємницької діяльності
- Задача 2
- Задача з
- Задача 4
- Задача 5
- Задача 6
- Задача 7
- Задача 8
- Задача 9
- Задача 10
- Задача 11
- Задача 12
- Задача 13
- Задача 14
- Відповіді до задач Трудове право Задача 1
- Задача 2
- Задача 9
- Цивільне та сімейне право
- Задача 3
- Задача 4
- Задача 5
- Задача 7
- Задача 8
- Задача 9
- Задача 10
- Задача 11
- Задача 12
- Задача 13
- Задача 15
- Задача 16
- Задача 17
- Задача 18
- Задача 19
- Задача 20
- Задача 21
- Задача 22
- Задача 23
- Задача 24
- Задача 25
- Задача 26
- Задача 27
- Задача 28
- Задача 29
- Аграрне право
- Обмежена матеріальна відповідальність.
- Повна матеріальна відповідальність.
- Правові основи підприємницької діяльності
- Список літератури