2. Форми і засоби стимулювання розвитку підприємництва.

Гарантії прав суб'єктів підприємницької діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії поля­гають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, не­залежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудо­вих, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забез­печення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого ви­користовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення гро­мадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодо­вуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Державна підтримка підприємництва є важливим чинником його активізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та не житлові приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, не використовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює мо­дернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види допомоги.

Важливе значення для розуміння взаємовідносин між підприємцем і державою мають норми Господарського кодексу щодо державного регулювання підприємни­цтва. Як зазначається в ст. 42 Конституції України, держа­ва забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяль­ності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

В умовах побудови ринкової економіки докорінно змі­нюється характер організаційно-правових відносин держа­вних та інших органів із суб'єктами підприємництва. Сьо­годні ці відносини будуються з використанням:

• податкової та фінансово-кредитної політики, включаю­чи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

• державного майна і системи резервів, ліцензій, конце­сій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм та нормативів;

• науково-технічних, економічних та соціальних респуб­ліканських і регіональних програм;

• договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяль­ність підприємців не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавством України прав державних ор­ганів контролю за діяльністю підприємців.

З метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністра­тивних, економічних і організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до держав­ного регулювання підприємництва, Указом Президента України від 3 лютого 1998 р. «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» (Урядо­вий кур'єр- 1998.- 7 лютого) визнано за необхідне здійс­нити заходи щодо усунення обмежень, які стримують роз­виток підприємницької діяльності, та щодо зменшення надмірного державного регулювання підприємницької дія­льності (дерегулювання).

Зазначені заходи, частина яких вже реалізована в чин­ному законодавстві, зокрема, включають:

• спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;

• скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

• лімітування перевірок та контролю за діяльністю су­б'єктів підприємництва;

• спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій;

• забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Відповідно до чинного законодавства державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тіль­ки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо­давством. У разі видання державним чи іншим-органом ак­та, який не відповідає його компетенції або вимогам зако­нодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта не­дійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішу­ються арбітражним судом.